Для цього треба лише опинитися у цьому чудовому місті, і різноманітні враження буквально через пару днів придбають свої форми. Зрозуміло, це будуть леви – романтичні, нічні, навіть… кав’яні! А знайти і приручити цих львівських «істот» допоможе грамотний екскурсовод. Вирушаємо!
Львів Середньовічний!
Гуляючи по Середньовічному Львову, ти просто поринаєш у ті часи, коли люди носили колоритні костюми та вишукані сукні, у часи королів та князів. Дивишся на давні історичні споруди, і уявляєш собі середньовічний королівський бал, де за великими столами сидять король, його свита, його гості. А у той час під столами доїдають “недоїдки” придворні собаки разом із прислугою. Зараз ще збереглися будинки Монастиря, Церкви, де поруч у цих же будівлях живуть люди. Датою заснування Львову вважається 1256 рік - час, коли з явилася перша письмова згадка про місто. Дуже багато цікавого відбувалося у середньовічні часи на території цього міста. Стояли великі стіни, обороняли місто від ворогів. Доречі, цікавим фактом є те, що багато релігійних закладів мають “серпики” (полумісяці) на православних хрестах. Це робилося спеціально для того, щоб мусульманські “вороги” не нищили ці храми. Бо коли вони бачили той серпик, не чіпали споруди. Таким чином вдалося зберегти ці пам’ятки і по теперішній день! Звісно, неможливо приділити у вагу усім пам’яткам Львова, але деякі з них варті особливої уваги.
Аптека - музей, що має 10 залів та ще й підземелля. Лише тут у Львові можна придбати “залізне вино” , яке підвищую рівень гемоглобіну у крові, а також дуже популярний серед туристів “Вігор” – міцну настоянку на травах, Львівську відповідь “Віагрі”. Є там і такий собі “кабінет алхіміка” - досить містичне місце, а на виході із підземель аптеки вам скаже своєрідне “до побачення”… відьма. Не лякайтеся – скульптура знахарки. Тьху тричі!
Що таке Індастріал? Це закинуті людьми промислові або житлові споруди, які за довгий час були частково поглинуті природою, освоєні та перероблені нею, змінені та трансформовані з штучного об’єкта в природний. Саме в цьому і є та магічна та притягальна сила індастріалу.
У спогляданні впорядкованого хаосу(тобто природи) на прозорому дослідному склі, яким є очищений від будь-чого природного стерильний залізобетон. На цьому фоні природа проглядається у зовсім інших формах, ніж зазвичай її можна спостерігати в горах чи у лісі. На перший погляд вона і непомітна. Але її присутність є очевидною, бо вона додає красу. Якщо зараз глянути на ці колись потворні каркаси, то побачимо красу. Саме руйнування, що завдані природою, додають особливого шарму і, власне, індастріалу цим колись монструватим будівлям. Лазити по діючим заводам чи будинкам, які ще є в процесі будівництва, зовсім не цікаво саме через відсутність впливу природи.
Найвідомішими і найдоступнішими об’єктами Львова є кругла споруда прямо за податковою і недобудований корпус католицького університету трохи збоку від податкової. Почали з першої. Кругла будівля, що нагадує язичницький жертовник своєю внутрішньою випуклістю і пустотою, дуже гарно збереглася. Майже ніде не видно сміття, на стінах є мармурова плитка. Всередині круглого залу мокро та лунко. Зверху через отвір в стелі падає трохи світла. Над цим всім висить незрозуміла металева конструкція. На рівні другого поверху є балкони.
Депутати Львівської міської ради погодили намір спорудити готель на кістках. Науковці б’ють на сполох – початок будівництва може призвести до епідемії чуми в місті
Згідно з планами генерального директора ТзОВ "Галицька Цитадель" Андрія Стецьківа, що є замовником будівництва нового готелю на Цитаделі, він повинен прийняти перших гостей уже наступного року.
Готель розміщуватиметься на двох поверхах і матиме 24 номери. На одному з поверхів буде стомісний ресторан з оглядовим майданчиком, з якого можна буде окинути оком старовинну центральну частину Львова. За словами генерального директора, вже відпрацьовують дизайнерські рішення інтер'єру, щоб він максимально відповідав побуту тих часів, коли фортецю будували. Уже відомо, що фасад будівлі не піддаватимуть додатковим обробкам, тобто ззовні це будуть голі цегляні стіни. Андрій Стецьків каже, що "все буде зроблено під старовину". Він сам чи його дизайнери ретельно вивчали інтер'єри минулих часів. Проте схоже, що, власне, минуле львівської Цитаделі їх не зацікавило. Не зацікавило, що в різні часи вона відігравала роль від язичницького капища, оборонної фортеці до концтабору. Як виявилося, не знають про минуле Львова і львівські чиновники та депутати. Ідея побудови готелю та ресторану пройшла погодження всіх можливих інстанцій, тобто будівництво ведуть цілком законно.
- Застосування башти під готель - це чудова ідея, - зазначив у коментарі "Газеті" Роман Стецьків, начальник інспекції держархбудконтролю. - У всьому світі таке практикують - у старовинних замках розміщують ресторани та готелі.
Важко з цим не погодитися, коли йдеться просто про архітектурну пам’ятку, де в давні часи місцеві вельможі проводили бали. От тільки про Цитадель якісь 60т років тому автоматними чергами розстрілювали військовополонених. Як виявилося, й посадовець, і бізнесмен уперше чують про поховання. Згадок про присутність таких фактів немає і в експертизах, які проводили перед початком будівництва.
Як тільки десь у центрі Львова у розмитий несправним водогоном ґрунт провалюється бруківка, починає посилено працювати фантазія городян, мовляв, відкрився якийсь середньовічний підземний хід, підвал чи крипта. Фантазія фантазією, а підземний Львів дійсно є. Про деякі його пам'ятки – ця розповідь. Наприкінці XIX століття був відкритий підземний хід, який пролягав між монастирем бернардинів і монастирем кларисок, – приблизно у тому місці, де тепер розташоване кафе “Глинянська вежа”. У проході знайшли чимало людських кісток. Європа саме переживала часи розквіту позитивізму, антиклерикальні настрої для багатьох вважалися правилом доброго тону. Тому відразу ж виникла легенда про те, що цей підземний хід прокопали черниці-клариски та монахи-бернардинці. Через нього вони начебто ходили одне до одного в гості (зрозуміло, не для спільних молитов). Ця легенда побутує і досі. Але насправді все було зовсім не так.
"У підземеллях Середньовічного Львова немає скарбів, зате можна знайти унікальний посуд і меблі", - стверджують аматори-спелеологи.
Микола та Олександр ображаються, коли ті, хто знає про їхнє захоплення, називають їх "чорними археологами". - Ми, звичайно, не юристи, може, погано розбираємося у термінології, але ні в кого нічого не крадемо, займаємося справою, яка нам подобається і приносить іноді непоганий дохід, - стверджують чоловіки. Те, що вони не юристи - точно. Обоє років двадцять тому закінчили Львівський політехнічний інститут, працювали хіміками в одному з місцевих НДІ -"поштових скриньках". Потім обвал економіки, безгрошів’я, безробіття...
Уявляєте ситуацію того часу : ми здорові і розумні чоловіки і не можемо забезпечити свої родини навіть шматком хліба. Вдома щодня через це стояв неймовірний крик... Як це не було кривдно для них, колишніх наукових співробітників, пробували підторговувати речами і взуттям на базарах, але бізнесмени виявилися вони ніякі і досить швидко "прогоріли". Хтось із знайомих порадив вирощувати гриби. Ідея сподобалася, адже грошей для цього потрібно не дуже багато, технологія була проста, а продукт у перспективі виходив досить вдалим. До того ж у Миколи для цієї нової справи була площа. Його родина жила у великій квартирі на першому поверсі старого будинку, розташованого в центральній частині міста. Глибоко під підлогою в них був величезний підвал, який ідеально підходив під грибну плантацію. Кілька днів вони очищали його від мотлоху, ремонтували, готували "виробничі площі".
У Львові живуть мисливці, які вважають - для того щоб розпочати сезон полювання не обов’язково виїжджати за місто. Свої мисливські трофеї вони здобувають під землею - у тій частині міста, про існування якої більшість львів’ян навіть не здогадується. Бажаєте приєднатись? Тоді ні пуху, ні пера! Здобичі вистачить на всіх. Львівські підземні ходи багаті на дичину.
Для Андрія, Павла, Василя та Едуарда полювання це спорт, гра, яка стала сенсом життя. На протязі восьми років, незмінно, кожної неділі вони беруть у руки зброю і спускаються під місто, щоб продовжити своє змагання. Зброя, яку вони використовують – досить незвична, та і дичина теж нетрадиційна. Хлопці полюють на щурів із рогатками в руках.
Крокуючи старовинним містом, ви ходите по його таємницях
Мерехкотіння кількох десятків свічок створювало неповторну гру тіні на кам’яних арочних стелях підземелля тисячолітньої кам’яниці. Пронизливий холод,гулка тиша і ось ця гра світла і тіні... Здавалось, що фізично відчуваєш, як до тебе звертаються, а іноді навіть торкаються, душі наших предків.
Львів - старовинна галицька столиця. Заснований у 1256 році, він зазнав чимало перебудов. Змінювались часи, що приносили з собою нові архітектурні смаки. Разом з ними приходили нові архітектори та технології будівництва. Запеклі війни, нищівні пожежі та ще чимало інших факторів багато разів змінювали обличчя міста. На фундаментах старих, зруйнованих людьми і часом споруд згодом поставали новозбудовані. Незмінним залишалося одне – його підземелля. Щоб приховати від небажаного ока приватне життя, для військових або політичних потреб, глибоко під ними створювались підземні переходи, галереї, лази, схови тощо. Маючи в захищеній оборонним мурам площі всього 36 гектарів, місто росло не тільки у висоту (львів’яни доречі, одними з перших побудували на західній Україні три і навіть чотириповерхові будинки), воно поступово розросталося і вглибину, створюючи невидиму для ока стороннього архітектуру підземного Львова.
Тривалий час львівські підземелля так і залишались ще однією легендою старовинного міста. Однак не так вже і давно, завдяки наполегливій та самовідданій праці групи ентузіастів з мистецької галереї «Равлик», подорожі деякими підземеллями Львова стало не тільки реальністю, але й захопливим дійством, яке, повірте, залишає в душі спогади на все життя.
Якшо уважно подивитисі на хмари - то стає зрозуміло, шо це насправді не хмари, а духи людей, які з тих чи інших причин не можуть знайти собі місця. Недаремно у хмарах можна знайти стільки різних образів та асоціацій, недаремно вони змінюються щохвилини. Злі душі утворюють чорнезні хмари, а добрі - білі. І якшо духів збирається багато - вони обєднуються і сходять на землю у вигляді дощу, так само: або теплого і приємного, або холодного і простудного. Дощова вода стікає у каналізацію і, краплинка до краплинки як термінатор другий, збирається докупи. А каналізації, в свою чергу, впадають у Полтву. Відповідно: Де у Львові наймістичніше місце, де дух переходить у тіло і навпаки? - правильно, у Полтві! Саме для цього і збудовані жидомасонами-алхіміками всі ці доріжки та овальні склепіння, всі ці люки назовні кожних десять метрів та позамуровувані вікна у будинки. А коли дух закінчить свою справу (не важливо чи добру чи погану), він стрибає назад у воду і перетворюється у пару, яка й вертається у хмари. Але поки пара дійде до хмар, вона витає підземеллями Полтви. Чим не сюжет для фільму жахів?
