На цю вже третю вилазку до центральної частини підМіста зібралося небагато - не мало а аж девять людей. Хто б подумав, знайти 5 люедй на велопохід це вже свято, а тут стільки бажаючих гамно потоптати Збір був в центрі біля Прометея з вилами, попили пивко, почекали поки стемніє, послухали дідуся з націоналістичними піснями, якому за це надавали купу пустих пляшок.

Кожен день люди ходять по Львову і не дивляться не то шо собі під ноги на Люки, а й навіть на красиві будинки навколо. Саме тим і приваблює діггерство, полазити там, шо є зразу збоку під тобою, але ніхто не звертає на це увагу. Та й в нас матері з дитинства виховували побожній страх перед всякими люками, казали не лізь туда і все таке. Тому треба мати достатньо сміливості і обезбашенності шоб в центрі міста, біля Памятнику шевченку де ти призначав побачення своїм дівчатам і де кричав "ЮЮЮ-Щен-Коо!" взяти і підняти з землі металевий лист та й полізти в цю брудну, вогку яму. Думаєш собі, шо подумають навколишні люди, як вони на нас дивитимуться? Але то все фігня, так само вони дивляться та крутять пальцем біля виска і на туристів з півметровими броциками які лізуть зимою чи в дощ у гори. До якого з цих таборів пристати кожен вирішує сам.

А ми, довго не вагаючись, підняли не надто важку кришку і опинилися в зовсім іншому царстві, без світла, гамору, людей та машин. У царстві спокою і постійності, де спалахом вихоплюєш білу димку духів і де відстані минаються швидко, а час йде довго. Ми - це Андрій, Хуліганка, Вася (не той шо був на Говерлі), Діма з Немфтіс, Зіппо, Артем-Садо-Мазо, Богдан, постійний Полтволаз і Йа. Вася виглядав швидше нашим охоронцем, а Аретм вирішив почати занйомство з реклами латексової білизни.

Шоб було менше запалу передівалися ми вже всередині, у тунелі. Австріяки його робили добротно, узбічя високо над землею, сухе, широке. Йдемо проти течії в сторону Проспекту Шевченка. Минаємо памятник, кожних десять метрів бачимо стічний люк назовні, прямо посередині річки. Десь біля памятника Копернику зправа зявляється Люк з драбиною назовні, але виходить він прямо на дорогу. Мої супутники постійно зупиняються і фоткають усе, всьому дивуються, все розглядають. І дивуватися справді є чому! Відчуття як в підземеллі старовинного замку. Високе папівкругле піднебіння викладене з тесаного каменю, овальні бічні притоки, балки, дивовижні нарости на землі, під ногами ростуть футуристичні місячні грибки, виглядають як солодка вата і кілька сантиметрів заввишки. Дуже гарно відблискують у променях ліхтарика.

Досить скоро і непомітно тунель повертає направо на Проспект Шевченка. Арка стає повністю цегляноюю Це, напевно, найстаріша частина тунелю. Йти можна в повний ріст, місцями навіть за ручку. Навпроти памятника Грушевському бачимо злив двог річок. Власне менша Полтви зліва і більша сума Залізних Вод і Вулььок зправа. Про то, шо це саме навпроти памятника можна судити по виходу, який є кількома метрами далі, якраз навпроти памятника на стіні з колись міддю на долівці. Сама Полтва тече в сторону Погулянки, бортика там нема, але й води не дуже багато. Можна буде якось полізти. А зараз, так як багато хто без відповідного взуття і захисту, йдемо сухим бортиком далі.

Перед вулицею Франка широкий тунель змінюється приземленим овалом, стеля щораз нижчає і нижчає. Йти приходиться напівприсядки. Невдовзі стеля піднімається, а на узбіччі зявляються перила - півметрової висоти надбудова з цегли біля краю бортика. Основне призначення надбудови - збільшити прохідність тунелю коли багато води. В такому випадку вона тече собі всередині перил, нікому не мішаючи.

Знову сходи вверх і знову залізна плита вгорі. Взагалі то цікаве це заняття по орнаменту на будинках, по вивісках магазинів роздуплятися де ти є. Але зараз це легко - Біла Скеля, всі знають, всі були Прохід гарно розчищений, легкодоступний і у досить безлюдному місці. Думаю, наступний раз інсталитися будемо саме тут.

Але вся хороша ідея бортика погублена недбалістю монтерів, які виводять бічні зливи не в саму річку, а прямо в бортик. І там починає накопичуватися вода. В одному місці навіть видно шо бортик спеціально завалили, аби вона виходила. Відповідно захисту він вже не дає. Надибуємо наступний вихід - Люк високо вгорі! Це вже майже зупинка трамваю біля Стрийського ринку. Проходимо ше троха далі. Води стає щораз більше і більше, тому основна група лишається на місці на перекур, а я йду вперед розвідати обстанівку. Йти приходиться під кутом 40 градусів до вертикалі, так низько стіна; і по 20 см в застояній воді. Але воно того вартувало. Я вийшов до зливу ше двох річок. Одна - Залізні Води зі Стуса, інша - Вулька з Франка. Обабіч видно красиві сходи з виходом назовні, навпроти залу гральних автоматів. Сумніваюся шо гопніки, які регілярно там просиджують сваі манєти здогадуються по чому ходять.

Вертаюся назад з невтішною для них новиною: далі суцільна вода. Тому вертаємся ше троха назад і вирішуємо вийти на поверхню. Я піднімаюся ржавими скобами вгору і, несподівано для себе, люк, що я його так і не зміг колись відкрити ззовні, легко подається зсередини. Вгорі пустий вечірінй Львів. Одинокі перехожі, таксисти. Ше поки нагорі був тільки я в хімзі і всьому шо положено, мене сприймали як робочого і уваги не звертали. Але як появилися всі решта в різнокольоровому одязі і з фотіками - почали дивуватися і відводити погляди. Але мені пофіг. Всі веселі та життєрадісні вибираються назовні! А ми з Богданом і Артемом прощаємся та пірнаємо назад у товщу землі.

Пробуємо йти далі по Вульці, з бажанням вийти аж на Вокзал. Чув я колись таку історію, шо на привокзальній дівчинка була впала в каналізацію і її виловили аж за Оперним. Хочу це перевірити. Але пройшовши 300 метрів бачу, шо в Богдана недостатньо високий захист, він йде на межі і воно ось-ось переллється. Тому завертаємо назад і вертаємся до точки входу на Проспект Свободи. По дорозі крейдою маркуємо виходи, раптом комусь пригодітсо.

Дорога від Грушевського до Оперного чудовий екскурсійний маршрут. Широка, суха, високі стелі і купа простору. Йдеш нічим не гірше ніж по поверхні. Перед Самою Оперою знаходимо ше один вихід, правда сходи закінчуються дебелим люком, фіг піднімеш. Далі тунель завертає направо і минає Оперу стороною. Бачимо злив театру Заньковецької, фундамент самої опери викладений з тесаного каменю. Далі тунель ше зростає у висоту, сягаючи пяти метрів. Таке враження, як у підводному човні чи літаку.

Далі починається поступовий спуск, вода набирає швидкості, зявлається гуркіт, слів майже не чутно. Тут я був реально здивований. Ми опинилися на висоті двох метрів, а під нами Полтва з грюкотом зливалася з водами Городоцької, і так разом вже пливли далі. Воно виглядло як маленький водоспадик, чи гірка в аквапарку Троха далі за зливом між берегами був мостик.

Глибина річки посередині сягає 40 см, так шо перейти можна тільки з захистом по пояс. Або на руках перебратися на інший берег по газовій трубі. Але на нині вважаємо шо вражень вже досить. Виходити вирішуємо біля Білої скелі. Бо Біля Шевченка зараз людей вже енма і то може вийти запал зі сторони міліції. Третій раз тією дорогою йдемо майже розслаблено, знаючи всі повороти і вузькі місця.

Цікавий момент. Коли ми верталися до Опери, то частина доріжок по яким ми йшли до Руставеллі вже була Затоплена, хоча перед тим суха. Тобто рівень води піднявся. А як вже ввечері верталися назад - знову суха. певно люди масово перед сном, поки не вимкнули воду, йшли на вечірні водні процедури і лягали спати

Виходимо біля Білої скелі, перед тим знявши спорягу всередині. Людей нема, тільки троха далі стоїть якийсь старший чоловік. Дивлюся - прямує до нас. В руці тримає якийсь чорний предмет, чи то шкіряний чохол до ключів, чи шось інше. Вітається і каже, шо то є дуже небезпечно так як ми туда лазимо. Каже шо треба мати звязку і каску. Звязка потрібна шоб не змило хвилею. Ми, побачивши шо він не агресивний, розслабилися і озговорилися. Ну ми відповідаємо, шо тіпа води не повинно бути, то ж бо дощу нема. Він каже, шо також діггер, шо також лазить. І шо звязка - обовязкова умова. Шо можуть бути раптові скиди води промисловими підприємствами і нас просто змиє. також він підтвердив, шо той тунель йде аж до Вокзалу. Ну і на прощання сказав, як його знайти. Виявляється, шо це начальник охорони одної фірми, тобто з органів але на пенсії. Звідси і стільки інформації.

Ну а ми прощаємся і розходимся кожен в свою сторону. Залізли в 9, вилізли за 15 12. Львів пустий, я проходжуся назад до оперного по тунелю, але тепер вже зверху, з насолодою згадуючи як там було внизу. Наступні плани: дослідити гілку Погулянки, на Стуса, до Вокзалу і по Городоцькій гілці. Попробувати протиснутися в тунель до Площі ринок, може там шось цікаве буде. Також піти другою стороною далі по Чорновола.

Дякую всім за чудову веселу і витривалу компанію. Самому лізти було б не то!

Джерело: http://extreme.lviv.ua/forum/viewtopic.php?t=466