Якшо уважно подивитисі на хмари - то стає зрозуміло, шо це насправді не хмари, а духи людей, які з тих чи інших причин не можуть знайти собі місця. Недаремно у хмарах можна знайти стільки різних образів та асоціацій, недаремно вони змінюються щохвилини. Злі душі утворюють чорнезні хмари, а добрі - білі. І якшо духів збирається багато - вони обєднуються і сходять на землю у вигляді дощу, так само: або теплого і приємного, або холодного і простудного. Дощова вода стікає у каналізацію і, краплинка до краплинки як термінатор другий, збирається докупи. А каналізації, в свою чергу, впадають у Полтву. Відповідно: Де у Львові наймістичніше місце, де дух переходить у тіло і навпаки? - правильно, у Полтві! Саме для цього і збудовані жидомасонами-алхіміками всі ці доріжки та овальні склепіння, всі ці люки назовні кожних десять метрів та позамуровувані вікна у будинки. А коли дух закінчить свою справу (не важливо чи добру чи погану), він стрибає назад у воду і перетворюється у пару, яка й вертається у хмари. Але поки пара дійде до хмар, вона витає підземеллями Полтви. Чим не сюжет для фільму жахів?