У 1672 році турецьке військо обложило Львів. Серед багатьох прийомів штурму міст турки використовували й сапи (від італійського zappa — мотика). Сапа — це підземний хід під мури міста. Якщо вдавалося прокопати його непомітно, то у сліпий кінець сапи закладали гігантський заряд пороху, висаджували у повітря шматок міського муру чи башту, і через пролом до міста вдиралися штурмові загони. Звідси, до речі, й вислів “взяти тихою сапою”. Але якщо захисникам міста вдавалося почути шум від підземних робіт, то вони прокладали підземний хід назустріч – контрсапу. Туди теж закладали порох і висаджували ворожу сапу разом з тими, хто її копав, ще на підході до мурів. Власне, так і сталось у 1672 році. Підземний хід між монастирями – не що інше, як наслідок невдалого турецького підкопу під мури монастиря бернардинців. Його своєчасно виявили і знешкодили описаним вище способом. Отже, монахи-бернардинці заслужили не догани, а похвали. За пильність. А от підземний хід, відкритий у 1900 році під час земляних робіт на розі теперішніх вулиць Богдана Хмельницького та Гайдамацької (неподалік церкви Параскеви П’ятниці), – справжній. Його висота та ширина сягають півтора метра, а стіни викладено тесаним каменем. Довжина цього під земного ходу — близько 300 метрів. Веде він до Замкової гори. Якщо зважити на те, що у XIII столітті укріплення Високого Замку стояли саме на Замковій горі, а місто Львів – у районі теперішнього Підзамча, то стає зрозумілим, що цей хід служив для непомітної втечі львів’ян до замку у разі небезпеки. А можливо, і для несподіваних наскоків із замку в тил ворога. Цей підземний хід у 1900 році детально описав службовець міського архіву Франтішек Ковалишин. Згодом вхід у тунель засипали і проклали зверху трамвайну колію. А шкода! Адже разом з кількома вцілілими тогочасними храмами цей підземний хід – одна з небагатьох архітектурних пам’яток княжого Львова. Практична відсутність підземних ходів на території середньовіччя Львова пояснюється тим, що місто було збудоване на заболоченій місцевості. Це унеможливлювало підкопи під час облог, адже їх неодмінно залили б ґрунтові води. Нікколо Мак’явеллі вважав таке розташування фортець оптимальним саме через неможливість зробити підкоп і закласти міну під оборонні споруди. Ось чому турецький підкоп був єдиним в історії Львова, до того ж невдалим. Але розташування серед боліт та поблизу річки мало і недоліки: місто неодноразово потерпало від повені. Підземні ходи та приміщення під Цитаделлю належать уже до новітніх часів – XIX століття. Однак їх точного плану немає. Та, судячи із численних вентиляційних колодязів, гори Каліча і Вроновських, на яких збудовано Цитадель, повинні бути нашпиговані підземними порожнинами, як кругляк голландського сиру дірками. За радянських часів навіть ширилися чутки, що у разі війни під Цитадель мали бути перенесені центральний телеграф та пошта. Ті львів'яни, яким за обов’язком служби довелося побувати у підземеллях Цитаделі твердили, що там знаходиться ціле підземне місто. На жаль, і австрійські, і російські військові архіви ще й досі вважають інформацію про підземелля Цитаделі секретною. Та найголовніше львівське підземелля – це все ж таки тунель, по якому тече Полтва і його відгалуження. Це інженерні рішення, коли врахувати, що на штучному залізобетонному острові побудовано ще й оперний театр і донині є унікальним. Нам вдалося знайти лише одну аналогію: лондонську Фліт-стріт. Річка Фліт – притока Темзи свого часу теж була взята в труби. На цій вулиці розташовані редакції основних англійських газет. Злі язики твердять, що саме у каналізації Фліт-стріт черпають чорнило для своїх дописів діячі жовтої преси. Але повернімося до Полтви. Аби створити штучний острів для оперного театру, архітектор Горголевський і виконавець робіт Іван Левинський застосували залізобетон – на той час небачений будівельний матеріал. Довоєнна львівська газета писала: “Після цілковитого закриття Полтви у межах міста і проведення каналізації, під землею повстали повні таємничості переходи, коридори і заглибини. Вони доступні тільки для інженерів і працівників міського каналізаційного відділу, а ще також для численних осіб зі злодійського світу. А ще туди часто вибираються на “прогулянку” функціонери поліції, проводячи підземні облави при допомозі міських працівників, добре обізнаних з розгалуженнями підземних переходів. Два дні тому під землею працівники з інженером знайшли злодійську схованку. У клунку було взуття, а також знаряддя крадіїв: мотузяна драбина і кількаметрова линва. Цей клунок, аби він не намок, далекоглядні вламувачі помістили на двох жердинах, покладених поперек тунелю над поверхнею води. Поблизу на бічному банкеті були тачки, які свідчать про те, що підприємливі злодії транспортували клунок вздовж Полтви цими тачками, взятими з будови. Вламувачі сховали свою здобич вночі, а вранці її забрала поліція. Через годину виявилося, що вночі злочинці вламалися до магазину взуття Глозера Бухбіндера на площі Краківській 10, а викрадені там 44 пари черевиків вартістю 1500 злотих заховали у підземеллі. Канали Полтви служать не лише схованками вкраденого. Ними злочинці дістаються до облюбованих ними будинків. Цим шляхом кілька років тому здійснили вламання до каси по вулиці Личаківській 1, до багача Переса і намагалися дістатися під будинок скарбової палати, аби підкопом ввійти у приміщення каси. Підкопом з каналізації злодії дісталися і до магазину чоловічих мод “Андре” на площі Марійській 1 та ґрунтовно пограбували його. Також часом з фантазії і для певної розваги вони вночі ходять підземеллями. Зовсім недавно міський каналізаційний контроль, виконуючи свої службові обов’язки, наткнувся там на одного суб’єкта зі злочинного світу, який прогулювався по банкетах у товаристві якоїсь дівчини. Не місяць освітлював їм шлях над берегами Полтви, а звичайний електричний ліхтарик.” Слід зауважити, що поліція у таких випадках часом виявляла дива оперативності і примудрялася затримувати крадіїв на гарячому, як це, наприклад, сталося у крамниці ювеліра Рапса в готелі “Брістоль” у 1919 році. Під час ІІ світової війни річище Полтви стало притулком для багатьох львівських євреїв. У відгалуженнях каналізації біля вулиці Валової ще й досі знаходяться нари, які зосталися з того часу. Оце і є основні пам'ятки підземного Львова. Може. довідаємося колись і про інші, поки що невідомі. Бо як казав Маркс (тут з ним важко не погодитися): кріт історії риє непомітно, але невпинно.
