Діггери: діти підземелля! Понеділок, 23.10.2017, 01:05
Головна | Зареєструватись | Інстал Вітаємо Вас Гість | RSS
Навігація по сайту

Категорії статей
Діггерські об'єкти... [0]
Пізнавальні! [5]
Про підземелля.... і мешканців [2]
Діггерство: звіти.... [1]

Головна » Статті » Пізнавальні!

ЛЕГЕНДИ ПІДЗЕМНИХ ВУЛИЦЬ ЖИВУТЬ ПІД СКЛЕПІННЯМ ГРАНІТНИХ НЕБЕС
Коли про метро навіть і не мріяли...

Загалом підземелля Львова за самими скромними підрахунками налічують понад сто кілометрів завдовжки. Більша частина з них, як би це неприємно не звучало, – це споруди міської каналізації, як сучасної, так і тієї, що збереглась з часів пізнього середньовіччя. Крім цього існувало (і, власне, існує досі) ще чимало підземних переходів між звичайними «міщанськими» будівлями, сакральними спорудами (церквами, монастирями), рештками міських фортифікаційних споруд та укріплень. Звичайно, більшість з них на даний час або засипані, або закриті. Потрапити туди без спеціального спорядження і підготовки не те щоб не можливо, а просто не рекомендується, адже окрім небезпечних для життя отруйних газів, нерідкісних обвалів та зсувів грунту з-під землі можна винести на світ дольній ще чимало різноманітних, агресивно налаштованих проти організму людини бактерій та вірусів. Велика кількість підземель досі мають статус «terra incognita», адже міські комунальні архіви неодноразово знищувались чи вивозились за межі нашої держави. Тому у Львові нікого не дивує, коли перед приїздом якоїсь важливої персони всі каналізаційні люки або заварювались, або заливались розчином бетону. Адже куди можна потрапити, крокуючи підземним Львовом, достеменно не відомо навіть тим, хто за них відповідає.

Всі львівські підземелля можна поділити на кілька типів. Напевно, найвідомішим підземеллям міста є штучно скрита під каменем сучасного Проспекту Свободи річка Полтва. Свого часу це була суднохідна ріка, по якій плавали човни розміром приблизно з козацьку чайку. Беручи початок з багатьох природних джерел, ця річка тече і сьогодні. Захована під кількаметровим шаром «гранітного неба», вона забирає в себе всі продукти життєдіяльності сучасного міста і через південний Буг і Польщу впадає в Балтійське море. Однак, будучи підземною, Полтва кілька разів рятувала життя львів’ян. Перший раз, коли в темряві штучних проходів від німецьких військ заховалось близько тисячі євреїв. А згодом там переховувалось майже стільки ж українців вже від військ радянських.

Іншим цікавим з точки зору туризму видом підземель є підземні частини будинків навколо площі Ринок. Як свідчать львівські археологи, в ті часи, коли площа практично відповідала своїй назві, колосальні підземні порожнечі використовувалися торгівельними гільдіями купців як складські приміщення. Відомо, що вони складалися з кількох ярусів, які зараз переважно недоступні, однак її вже починають потихеньку відновлювати і використовувати під ресторани та кафе. Зокрема, це кафе «Венеційський лев», «Золотий вепр» та підземна частина кав’ярні «Італійське подвір’я». Одним із найстарших підземних об’єктів на вищезгаданій площі є також «Аптека – музей». Справжня історична її назва «Під чорним орлом». Це діючий вже протягом майже чотирьох століть (заснована вона була в 1735 році) фармакологічний заклад. У своїй першозданній красі збереглися не тільки інтер’єри торгівельних залів та обладнання, але й темні катакомби підземних приміщень, де розміщена справжня лабораторія середньовічного вченого-алхіміка, старовинна бібліотека рецептів, колекція давнього медичного приладдя. Всього на площі семи залів.

В останні роки завдяки роботі ентузіастів з товариства Лева були розчищені підземелля церкви «Преображення Господнього». Більшість львів’ян знають розташований поблизу центра велетенський колишній оборонний об’єкт – так звану «Цитадель». Насправді старовинна назва цієї висоти «гора Вроновських». У другій половині позаминулого сторіччя австро-угорський уряд викупив цю землю у збіднілої місцевої шляхти та збудував на горі міцні артилерійські кошари та бастіони, в яких згодом розмістився військовий гарнізон. Під час Другої світової там знаходився гітлерівський концтабір для військовополонених. Із тих часів, за свідченнями жителів навколишніх будинків, на горі зберіглася ціла низка підземних переходів (про це свідчать часті обвали та зсуви грунту в місцях руйнування глибоких підземних галерей). Однак всі тамтешні глибинні секрети й до сьогодні знаходяться під контролем служби безпеки. Кажуть, що ходи від колишніх артилерійських веж ведуть аж до містечка Яворів (приблизно 60 км від Львова). Навколо Високого замку є як мінімум три підземні ходи в різні керунки. Один з них веде до монастиря «Святого Онуфрія». На «Лисій горі» також знайшли підземний хід. Біля пам’ятника Івану Федорову теж можна побачити закритий підземний хід, яким можна було пройти від вулиці Підвальної до вулиці Валової. Біля пам’ятника Шевченку теж є вхід в підземний тунель, яким можна пройти аж до оперного театру. Часто-густо підземні проходи знаходять під час будівельних робіт. Так було з підземеллями, що знайшли досить недавно і які ведуть від вулиці Князя Романа аж до вулиці Личаківської. Отже, підземних проходів у місті на сьогоднішній день є чимало, але, на жаль жоден з них зараз не підготовлений для прийому туристів.

...щоби був ближче до пекла...

Пролити світло на історію підземельного світу міста допомогли історики Андрій Козицький та Степан Білостоцький, які багато років досліджували кримінальну історію галицької столиці. У їхньому співавторстві вийшла книга «Кримінальний світ старого Львова». Ось деякі факти з неї.

Найбільше згадок про підземні каземати Львова відносяться до епохи середньовіччя. Вільне галицьке місто мало розгалужену систему міських та державних в’язниць, головні з яких знаходилися в півницях Ратуші. Незважаючи на те, що це місце ув’язнення розташовувалось, так би мовити, під ногами в міського начальства, у люстраційних документах воно значилося не інакше як «locus foetidus et vix tolerabilis» (місце смердюче і ледве стерпне – прим.авт.). У XVІІ сторіччі тогочасний львівський бурмістр Мартін Кампіан (який, до речі трохи виправив нелюдські умови утримання в тогочасних пенітенціарних міських закладах ) під час проголошення вироку говорив: «...Посадіть його до «холодної» в’язниці де темно і задушливо (мається на увазі до підземель. – Прим.авт.), щоби був ближче до пекла і почув звідти галас грішників...». Як місця ув’язнення у Львові використовували також підземну частину міських фортифікаційних споруд: так, у XVIII сторіччі в підвальних приміщеннях міського арсеналу (нині це музей «Арсенал») утримували учасників коліївщини – гайдамаків. Сиділи в’язні і в глибоких пивницях Високого та Низького замків (на жаль, до нашого часу не збереглася жодна із згаданих замкових споруд). Зокрема в документах магістрату згадується, що на Високому замку для в’язнів були відведені північно-східна та південно-східна вежі, які мали назву «шляхетська» та «гультяйська». «Шляхетська» мала п’ять поверхів, а «гультяйська» – чотири. Найважчою карою вважалося утримання в нижньому підземному поверсі веж, де не було печей, а вікна знаходилися дуже високо. Засуджених опускали туди на мотузках і таким способом передавали їм їжу. До речі, нещодавно у Львівській міській раді розглядалося питання про відновлення замкового комплексу на горі Високий замок. Якщо проект буде впроваджено до виконання, цікаво, чи створять нові батьки міста в’язницю в місці її колишнього знаходження?

Підземні некрополі Львова

Як вже було сказано вище, середньовічне місто Львів в середині мурів мало всього 36 гектарів. Така порівняно невелика площа спричиняла багато незручностей. Окрім вузеньких (іноді свобідно не могли розійтися двоє перехожих) готичних вуличок, мандрівників того часу вражала велика кількість кладовищ. Всередині міста було розташовано більше 40 (!) місць людських поховань.

Туристи, які в наш час відвідують Львів і милуються красотами його старовинної центральної, так званої «казимирівської» частини, напевно, і не здогадуються, що розгулюють буквально по людських кістяках.

Однак, коли середньовічні мешканці Львова зіштовхувались із потребою поховань на території міста, то розміщували могили своїх рідних та близьких не тільки під відкритим небом на храмових кладовищах, але й глибоко під землею. Частіше всього у криптах міських церков та соборів. Найвідомішими місцями катакомбного (тобто підземельного) поховання є Домініканський собор, підземелля костелу св. Лазаря. До речі, в останньому муміфіковані тіла зберігалися аж до другої половини ХІХ сторіччя. У «домініканці», як називають львів’яни цей собор, за свідченням істориків та знавців місцевих старожитностей, поховальні камери під землею були розташовані в декілька поверхів. На даний момент доступ є лише до верхнього із них (там знаходяться запасні фонди Музею історії релігії). Про такий «гуртожиток» для львівських небіжчиків стало відомо із архівних записів. У них йшлося про те, що король Речі Посполітої Ян-Казимір ІІІ Собеський в бажанні зробити місто однією із своїх резиденцій розпорядився більшість кладовищ зі львівських мурів винести і підвали церков від людського праху вичистити. Виконуючи наказ монарха, міські старости тільки з підземель Домініканського костелу вивезли 30(!) возів людських рештків.

Підземелля львівського Амура

На території сучасного Львова збереглося багато храмів та монастирських комплексів. У середньовіччі їх було набагато більше. Треба зауважити, що сьогодні миряни відверзають світські втіхи та радощі по добрій волі. В давнину заключення в монастир відбувалося в більшості випадків примусово: львівські патриції туди скеровували, рятуючи від світської ганьби, невірних дружин та розпусних доньок, там ще спокутували власні гріхи місцеві гультяї та любителі дуельних двобоїв. Однак навіть за високими монастирськими стінами панували земні пристрасті. Одна із розповсюджених львівських легенд стверджує, що між чоловічим та жіночим кляшторами (монастирями) бернардинів та кларисок існував підземний хід, який прорили монахи, щоби вдаватися до плотських втіх. Причому говорять, що цю підземну галерею першими стали створювати монашки-клариски. Зараз туристи можуть побачити обидва цих кляштори, вони розташовані трохи вище Порохової вежі на вулиці Підвальній у Львові. Проте, чи існувало насправді це амурне підземелля, – достаменно не відомо.

Беовульфи підземного Львова

Практично у всіх народів Європи збереглися легенди про двобій героя із змієм-драконом. У Львові власних версій «Саги про Беовульфа» аж дві, і обидві вони пов’язані із підземним світом міста. Перша із легенд львівського фольклору розповідає, що в печері на Святоюрській горі (зараз там розташована церква святого Юрія) жив велетенський змій. Ця тварюка, як водиться, дошкуляла місцевим жителям і харчувалася лише гарненькими дівчатами. Допомогли місту позбутися цього лиха, за різними джерелами, чи то сам святий Юрій-Змієборець, чи то святий старець, який молитвами приголомшив Дракона-Сатану. Однак як би там не було у давнину, зараз гості нашого міста дійсно можуть побачити на цій горі грот, в якому нібито жив змій. Існує під храмовим комплексом і ціла низка багатоярусових підземель. Не виключено, що деякі з них – природного походження і лише облаштовані людиною для власних потреб.

Друга «прописка» львівського Змія-Горинича – це так звана Медова Печера. Вона розташована в районі вулиці з одноіменною назвою на Майорівці (район Львова). Насправді ця не досить глибока підземна порожнина – рукотворного походження. Це каменоломня, звідки видобували камінь для міських будівельних потреб. Але схильні до всього містичного і загадкового львів’яни «оселили» змія у похмурих, холодних і непривітних глибинах Медової Печери. За легендою місцевим переможником ящера став не лицар, не святий і навіть не старець-пустельник, а звичайний хлопець-ремісник Грицько. Легенди – легендами, але, як кажуть, усе можливо...

... і доторкнутись руками до рук древнього майстра

Одним з небагатьох підземель, куди сьогодні можна потрапити, не порушуючи закон і без зайвого ризику для свого життя, є підвали костелу Петра і Павла, що був збудований орденом ієзуїтів у 1610-1630 роках. Сама подорож у минувшину починається із залізної фіртки, що закрита на діючий замок XVIII сторіччя. Всього один оберт велетенським ключем, і подорож починається. Звичайно, про ці підземелля, як і про багато інших, сьогодні розповідається чимало як похмурих, так і курйозних легенд. От, скажімо, радянські археологи стверджували, що під час проведення розкопок вони знайшли тут дибу у вигляді шибениці та набір спеціальних інструментів, що «покращували» спілкування (залізні кліщі із зазублинами, металеву маску з патрубком, крізь яку до рота віровідступників заливався окріп чи розплавлене олово) між інквізиторами та їхнею жертвою. Однак сучасні історіки відносять ці «знахідки» скоріше до політичних «лякалок» того часу, ніж історично достовірних фактів.

Вражаючою є унікальна цегляна кладка мурів, адже на багатьох цеглинах (гладанках) і досі збереглись відбитки пальців древніх майстрів (технологія виробництва була такою, що майстер заливав у дерев’яну форму сиру глину, а потім шліфував її, погладжуючи зі всіх боків руками. Тому ми сьогодні можемо одним дотиком руки «потиснути долоню» древньому цегляру. Не менш видовищними є рештки фресок, розташованих на стелі.

В одному із залів підземелля на окремій лаві експонуються деякі знахідки, що були виявлені під час розчищення тунелів. Це рештки побутових речей тих часів. Однак головна інтрига полягає не в цьому.

«Фауст» та Дракула львівських підземель

Містичним і особливо загадковим об’єктом цього підземелля є зроблений із суцільної кам’яної брили саркофаг. Вага лише однієї його кришки перевищує 600 кілограмів. Гріб призначався для архієпископа Вижицького, про це свідчать як надписи латиною на самому саркофазі, так і деякі документальні свідоцтва. Однак наскільки реальним є сам факт поховання – невідомо. Ні рештків архієпископа, ні даних, що він був похований саме тут немає... а сам саркофаг має суттєву тріщину, крізь яку можна або пролізти в середину, або вибратись назовні. У древній легенді розповідається, що в роду Вижицьких чоловіки мали непомірну фізичну силу. Тому цілком реально, що самого пресвятого отця поховали таки заживо в летаргічному сні, однак, прокинувшись, він зміг дати собі раду. Також у середньовічних документах знаходяться згадки про те, що рід Вижицьких, звідки походив згаданий архиєпископ, ніс на собі прокляття. Один з його представників навіть покінчив життя за допомогою срібної кулі, оскільки підозрював себе у схильності до вампіризму. Отож, не виключено, що священнослужитель вибирався з кам’яної труни задля задоволення власних неординарних гастрономічних потреб.

Інший випадок потойбічного характеру, який приніс недобру славу цим підземеллям, – це угода одного монаха-ієзуїта із дияволом. Легенда стверджує, що духовна братія за надмірну гординю та пихатість примусово зачинила в келії одного із своїх колег по рясі та клобуку. Мовляв, нехай відмолить гріхи на самоті. Під час такого усамітнення монаха відвідував невідомий чоловік в одязі городянина. Після цього візиту монах-затворник невідомим чином із келії зник. На місці пропажі знайшли лише клаптик паперу, підписаний кров’ю. За свідченнями церкових фахівців того часу, це був так званий цирограф (угода людини і Диявола). Однак чи насправді монах склав домовленість, з нечистим, чи просто йому набридло нудьгувате монастирське життя і він втік за допомогою світського спільника – так і залишилося невідомим.

До речі, для особливо екстремальних туристів тут можуть запропонувати (за додаткову плату звичайно) провести ніч в цьому секторі підземель. Але бажаючих, за словами екскурсоводів, досі не було

Підземелля – як виставкова площа

Однак львівські підземелля здатні не тільки зачаровувати та лякати допитливих туристів. Сучасні львів’яни використовують їх на власий розсуд та отримують із цього неабиякий зиск. Колишні в’язничні застінки, підземелля інквізиторів та кубла диявольщини стають тепер кав’ярнями, ресторанчиками, виставковими залами та мистецькими галереями.

В якості задоволення цих потреб і виник у Львові Музей етнографії, який зараз вважається одним з кращих у світі. Природний розвиток музею і призвів до пошуків необхідної галереї. І коли ми зайшли у підземелля, які нам запропонували, то стало зрозумілим, що їх потрібно відновлювати та реставрувати, зробити з них новий екскурсійний об’єкт. Це дозволило поєднати з одного боку давні артефакти, а з іншого – сучасні твори мистецтва. Як показала практика, таке поєднання стало просто вражаючим і для львів’ян, і для гостей міста. Теперішні наші пропозиції навіть розширились. Ми маємо два паралельних керунки. З одного боку – це підземелля Львова. З іншого боку – ми значно розширили нашу галерею і тепер пропонуємо надзвичайно популярний у розвинутому світі мистецький туризм. Тобто знайомство туристів з найбільш цікавими митцями Західної України. Нами була проведена унікальна виставка знаменитої чернодимленої кераміки. Вперше після 20 років вся галерея була заставлена творами, в виконаними в стилі чорної кераміки, так званої гаварецької технології. Підтвердженням зацікавлення іноземців нашою культурою стало те, що понад 80% витворів «роз’їхались» по всьому світові. Тепер вони прикрашають приватні колекції, розповідаючи про Україну та Львів.

Категорія: Пізнавальні! | Добавив: eXtremal (08.09.2008) | Автор: кореспондент «Армії України».
Переглядів: 3112 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.5/2 |
Всього коментарів: 1
1  
test

Добавляти коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Зареєструватись | Інстал ]

Місце інсталу
Логін:
Пароль:

Пошук
 

Лінки по темі

Статистика

Copyright Andrey © 2017 Безкоштовний хостинг uCoz